Портфоліо

                                                                                  


Педагогічне есе




"Не силуйте душу людини, 
уважно придивляйтесь до законів
 
природного розвитку кожної дитини,
 до її особливостей, прагнень, потреб"
В.О. Сухомлинський

      Чесно кажучи, то я завжди знала, що стану педагогом. У дитинстві мріяла стояти біля дошки і відкривати дітям нові горизонти, нові перспективи. Вже в першому класі я точно знала, якій професії присвячу своє життя. Мені шалено хотілося скоріше стати дорослою, отримати спеціальність і повернутися в свою рідну школу. І ось моя мрія здійснилася, втілилися в життя всі мої дитячі «уроки».
     Прийшовши до школи, я зрозуміла, що не отримувала такого задоволення від життя, як в школі. Школа – найдивніша країна, де кожен день не схожий не попередній, де кожна мить – це пошук чогось нового, цікавого, де немає часу нудьгувати, сваритися і витрачати час на порожнє, де кожен учень – це будівельник майбутнього, а значить всі жителі цієї країни відповідають за майбутнє,  де весь час треба квапитися стати цікавим для людей, що оточують тебе, залишатися цікавим завжди, дарувати тим, хто оточує тебе, свою енергію, знання, уміння, квапитися дізнаватися про нове, квапитися не запізнитися. Тому в цій країні уживаються лише найстійкіші, найтерплячіші, наймужніші, найщиріші, найвідповідальніші, найдобріші, найцікавіші і найдивніші люди. І називають їх вчителями.
Учитель,викладач,педагог…Скільки синонімів одного слова. Учитель…Це посада чи покликання? Яким повинен бути учитель сьогодні?..
    Учитель - артист, роль якого триває не годину, не дві,а довгі роки. Він повністю занурюється у свою роль,живе нею. Учитель-лікар,який лікує душу. Учитель - будівельник. Він будує людські долі. В той же час учитель – проста людина. Зі своїми радощами і печалями, проблемами. Він багатогранний і цікавий,добрий і суворий справедливий і непідкупний. Звідки ж бере учитель сили, щоб одночасно бути вихователем і педагогом, артистом і скульптором, батьком і матір'ю?..
    Так склалися обставини, що у 2011-2012 навчальному році я стала класним керівником відразу в двох класах. Працювати було дещо незвично і важкувато,але за рік ми настільки зблизилися,що коли в 2012-2013 н.р. мені запропонували віддати один клас іншому класному керівнику,я не змогла цього зробити. Я не змогла віддати частину своєї душі,адже за рік спільної діяльності ми з дітьми стали одним цілим. Хоча здружилися ми не відразу , спочатку між класами існувала « боротьба» за мою увагу. Справжня дружба,взаєморозуміння  і взаємна підтримка почали діяти тільки тоді ,коли мої вихованці нарешті зрозуміли,що для мене однаково цінними і важливими є стосунки з обома класами.
       У нашій школі невелика кількість учнів у класах, тому від такої співпраці виграли всі :і я, як класний керівник, і мої вихованці. Зараз ми маємо більше можливостей для реалізації своїх творчих планів.
          Як класний керівник, упевнена, що необхідний широкий підхід до особистості дитини. Мені здається, що украй важливо розуміти всебічний розвиток не як розвиток певних сторін і якостей особи, а як їх органічну єдність і цілісність.
  Я твердо вірю в силу виховання, яка складається з дуже простих компонентів: любові до дітей, слова вчителя, сили особистого прикладу, справедливості - основи довіри;  здатності прощати дитину, доброти.  Вчитель - учень -  єдина духовна спільнота, а життєвий шлях дитини - шлях радості. Головне в моїй роботі - виховання учня як особистості. І в це поняття я вкладаю духовну збагаченість, широкий світогляд, ерудицію, високу моральність, товариськість, здатність впливати на рішення і діяльність колективу, не протиставляючи себе колективу.                  
         Кожен ранок, ідучи в школу, я проходжу «дорогою вітань», коли всі діти, яких зустрічаю, вітаються і посміхаються мені у відповідь. Я знаю, що в школі мене чекають вже вони, мої вихованці.  Діти (хоча вони вже досить дорослі -восьми- та дев'ятикласники) поспішають, перебиваючи один одного, розповісти про те, чому я не була свідком. Хочуть поділитися всім новим, що у них з'явилося , що їх спантеличило.
   Розмірковуючи про значення  своєї педагогічної діяльності, я ставлю собі запитання – яким має бути сучасний учитель? Які принципи лежать в основі моєї педагогічної діяльності?
Найголовніше для мене, безумовно професіоналізм: багато знати і прагнути дізнатися ще більше. Хороший учитель постійно повинен продовжувати вчитися: вчитися працювати над собою, вчитися спілкуватися з учнями, вчитися готуватися до уроку. Якщо учень відчуває, що я знаю у багато разів більше його, тоді йому буде зі мною цікаво.
   Але украй важливо бути особою творчою і здатною до саморозвитку. Адже саме учитель робить величезний вплив на формування світогляду Людини, яку він навчає. Світогляд подібний до мозаїки - образ складається з шматочків, кожен з яких необхідно підібрати за кольором, формою, розміром. Робота копітка, трудомістка: не завжди частинки збігаються. Інший раз доводиться все перекладати знову і знову.
    Що важливо для учителя? Уміти берегти людей. Учнів потрібно берегти особливо, від грубості, злості, байдужості до своїх товаришів, байдужості до всього, що відбувається навколо. У душі учня не повинна згасати радість пізнання. Дитина повинна уміти радіти успіхам інших людей, співпереживати їх невдачам і проблемам. Якщо я кожного учня навчу бути добрим, то і весь світ стане добрішим.
     Розмірковуючи про значення  своєї педагогічної діяльності, я ставлю собі запитання – яким має бути сучасний учитель? Які принципи лежать в основі моєї педагогічної діяльності?
Найголовніше для мене, безумовно професіоналізм: багато знати і прагнути дізнатися ще більше. Хороший учитель постійно повинен продовжувати вчитися: вчитися працювати над собою, вчитися спілкуватися з учнями, вчитися готуватися до уроку. Якщо учень відчуває, що я знаю у багато разів більше його, тоді йому буде зі мною цікаво.
   Що важливо для учителя? Уміти берегти людей. Учнів потрібно берегти особливо, від грубості, злості, байдужості до своїх товаришів, байдужості до всього, що відбувається навколо. У душі учня не повинна згасати радість пізнання. Дитина повинна уміти радіти успіхам інших людей, співпереживати їх невдачам і проблемам. Якщо я кожного учня навчу бути добрим, то і весь світ стане добріший.
   Також вважаю, що найцінніша якість педагога – це захопленість. Мені пощастило: у своєму житті я зустріла немало таких вчителів. У них сяяли очі, коли йшла мова про свою справу. Душевні крила, які їх підносять над повсякденністю, деколи нікому не видні, і зовні людина виглядає абсолютно звичайною. Окрилений вчитель – вчитель який отримує задоволення від своєї справи і для якого все, що він робить, освітлене радістю творчості. Думаю, що саме  такого учителя цінували, цінують і цінуватимуть.
    А ще і, мабуть, це найголовніше, учитель повинен уміти прощати, прощати і розуміти. Це не означає дозволяти все. Можна бути вимогливим, навіть іноді жорстким, але в глибині душі треба прощати все навіть самому задерикуватому учневі. Хіба і він не потребує моєї підтримки? Жодна людина не зробить жахливих речей, коли у нього все гаразд, коли у нього немає проблем і він відчуває, що його люблять. Хіба можна говорити йому: "Ти поганий!" У жодному випадку! Тільки: "Ти хороший, ти завжди хороший, просто ти поводишся не дуже правильно".
Педагог, як і кожна людина, що працює з дітьми, повинен володіти такою важливою якістю, як терпимість, яку ми сьогодні часто називаємо толерантністю, розвивати у сьогоднішніх учнів самостійність, уміння відстоювати свої права, готовність до співпраці і творчої діяльності.
    А ще пошана до особи учня яка, на мій погляд, полягає не тільки в тому, щоб не ображати і не принижувати його, але й в зацікавленості до особи кожного. Починається цей інтерес з простого:  з перших уроків я намагаюсь запам'ятати всіх учнів і звертаюся до них тільки за іменами. Карнегі має рацію - це дуже важливо! Згодом прагну дізнатися "родзинку" кожного і показати її всім. Ще краще, якщо цю "родзинку" вдасться застосувати до учбового чи виховного процесу. До речі, довіра, на мій погляд, - теж складова частина пошани. Якщо учні можуть щось зробити самі, я прагну дати їм таку можливість. Їх цікаві ідеї спрямовую в потрібне русло.
     У короткому викладі моя педагогічна філософія збігається з висловом класика: якомога більше пошани до особи плюс якомога більше вимогливості до неї. Але, вимагаючи, прагну бути максимально об'єктивною і хвалити при першій-ліпшій можливості, причому прилюдно. Свою незадоволеність зазвичай виражаю у формі засудження конкретної дії, а не людини, і завжди прагну показати можливість виправити (оцінку, вчинок, роботу, стосунки): це налаштовує на позитив і примушує удосконалюватися, а відчуття непоправності помилки викликає розгубленість і відчуття безвиході. До речі, про помилки. Педагог - теж людина, і завжди і скрізь правим бути не може. Вважаю, що свої помилки треба чесно визнавати і виправляти. Діти зрозуміють і оцінять правильно; а ось затятість в помилці з боязні упустити свій авторитет якраз його і підірве. Так само, як і спроба перекласти вирішення своїх проблем на плечі інших.
   У перший рік роботи в школі учитель з досвідом сказав мені: "Ніколи не проси інших допомогти тобі з"ясувати стосунки з учнями. Зроби все можливе й неможливе, але виріши питання сама. Інакше працювати з дітьми не зможеш." 19 років роботи переконали мене в його правоті.
   І, напевно, останнє. Своє головне педагогічне і людське завдання я бачу в тому, щоб підтримувати та розвивати природні якості учня, здібності, допомагати в становленні його соціальності, творчої самореалізації особистості, допомогти кожній дитині стати вільною, самодостатньою особою. Сучасне суспільство гостро потребує людей з глибокою вірою в себе, в свої здібності, що уміють ці здібності реалізувати в ім'я особистого і загального щастя. Тому моя мета - підготувати учнів до життя і професійної діяльності в новому суспільстві







Немає коментарів:

Дописати коментар